Шагаю по Пути


Previous Entry Share Next Entry

Телесики та дискурс

ТЕЛЕСИКИ ТА ДИСКУРС


Дискурс відіграє одну з визначальних ролей у житті телесиків. От тільки вони не знають, що то таке.
З усіх телесиків один тільки Умберто зустрічав у книжках це дивне слово. Але, на його щастя, він уже пребагато років вештається по заробітках десь в Італії. Невдаха. От знає він про дискурс, і йому від цього краще?
Проте, якщо телесики не знають про існування такого поняття, то це не означає, що його не існує. І що його не існує в житті самих телесиків.
От, наприклад, пішов старий Ілько пасти овець на полонину, піднявся на саму гору, подивився звідти на долину телесиків, і на кілька долин, заселених українцями, почухав у себе за вухом, закурив люльку. Дискурс? Дискурс!
Або ще випадок. Молоденька Іванна в понеділок гуляла з Петром, у вівторок з Миколою, в середу та четвер з Нестором, у п'ятницю сама з собою, в суботу з трактористом, у неділю зі старим Ільком, а понеділок всі вони пішли до лікаря. Лікар дивиться на хворих і від несподіванки (він гуляв з Іванною минулої середи) нічого сказати не може. Тому що дискурс.
І в подружньому житті не обійшлося без нього. Чоловік повертається з роботи, а жінки немає вдома. І, взагалі, в хаті не прибрано, їжа не приготована, вода не нагріта, горілка кудись поділася. А на столі записка: «Прощавай! Не можу більше так жити. Повертаюся до мами. Оксана». Оце так дискурс!
Навіть у школі, й там без дискурсу ані кроку ступити не можна. Ліворуч підеш - там математика та дискурс, праворуч підеш - там фізкультура та дискурс, прямо рушиш - стіна. Злякаєшся дискурсу й побіжиш додому - двійка за поведінку (бігати на території школи заборонено) та батьків до школи (прогулювати також не можна). І ніяких більше самовільних дискурсів! Особливо на уроці співів!
В туалет без дискурсу не сходиш, дитину не народиш, слоника не вигуляєш, шибки не розіб'єш. Всюди він. І це добре, що телесики ще не знають про існування такого слова!
Принаймні, так було, поки Умберто не схотів на старість років з'їздити на Батьківщину, подивитись, як живуть його колишні земляки, посидіти востаннє попід рідними з дитинства пальмами.
Телесики не зразу впізнали у цій літній вже сивій людині свого. Вони звикли, що час від часу їхніми селами вештаються всілякі гармидері та просто жебраки. Тому, побачивши на вулиці якогось дивного вигляду бороданя, вони довгий час проводили того поглядами, ховаючись вдома за занавісками. «Милостиню не подаємо! На дворі злий собака» - Красувалося на паркані перед кожною другою хатою. На інших парканах було написано щось куди емоційніше стосовно гостей.
Телесики вважали себе дуже гостинним народом. Вони завжди були раді туристам й іншим зайдинцям, особливо таким, які оминають їхні села стороною.
От і на Умберто телесики дивились з підозрою. Дехто на всяк випадок навіть сокиру відкопав (давня телесиківська традиція: закопувати та відкопувати сокири). Проте напругу знала бабка Параска. Вона вибігла на вулицю, наздогнала здивованого відсутністю людей Умберто та плюнула йому прямо в обличчя. Нехай не думає, що вона забула!
Умберто посміхнувся та обняв стару. Багато років пройшло з того дня, як він через Параску змушений був втекти до Італії.
Народ висипав на вулиці. Всі, авжеж, знали цю історію. Дехто тоді навіть гнав тоді палицями молодого Умберто до границі села.
Зустріч вдалася на славу! Алкоголь та їжу оплачував гість. Масовку бенкету створили самі телесики. Це вони вміють. Старий ще не забув телесиківську мову, хоч і говорив нею з дивним акцентом. Це трохи насторожувало місцевих мешканців. Особливо, деякі незрозумілі слова, які він час від часу вживав у розмові. Наприклад, «структуралізм», «сінгулярність», «архетипи» та той же «дискурс». «Це, напевно, якісь італійські слова» - казали пошепки телесики один одному. А директор школи, з яким Умберто вчився в одному класі, запросив старого товариша наступного дня прийти та розповісти учням трохи про Італію та й взагалі.
Умберто без вагань зголосився на пропозицію, й на ранок був у школі. Його відвели в актову залу, де вже були зібрані всі-всі учні з першого по тринадцятий класи. Тисяча сто дванадцять школярів і школярок.
Умберто поправив краватку-метелик, струсив пилинки зі смокінгу, підійшов до кафедри, кхекнув у мікрофон та прочитав учням та викладачам двогодинну лекцію на тему «Італія в семіологічних концепціях сучасних поструктуралістів Флорентійської школи». Уявляєте собі? Усій тій тисячі з гаком чоловік.
Ніхто ані з учнів, ані з учениць, ані з вчителів не зрозумів ані слова у тій двогодинній лекції свого колишнього земляка. Закінчилося це тим, що Умберто, як і в старі добрі часи, гнали палицями до краю села.
«І не повертайся до нас більше, дискурс з бородою!» - Крикнув йому вчитель фізичного виховання в спину. Слово «дискурс» у лекції зустрічалося настільки часто, що навіть людина з такими обмеженими розумовими здібностями його запам'ятала.
Далі виявилося, що слово це сподобалось не тільки двометровій горилі в спортивному костюмі. Учні також іноді вслуховувалися в те, що їм казав той бородатий дядько з дивним акцентом, і вичленили з усього тільки «дискурс» та деякі сполучники й прийменники. Допоміжні частини мови вони знали й самі. А от дивне італійське слово виявилося саме таким, якого давно не вистачало для повноцінного існування телесиківської мови у школі. Особливо добре воно виглядало у поєднанні з тими ж прийменниками. Особливо, прийменниками «на» та «в». Особливо, в бранці.
Якби шановний італієць Умберто знав, що словом «дискурс» у гірській школі на його малій Батьківщини будуть не вихвалятися, а лаятися, він би сам себе забив палками.
А епідемія «дискурсу» все поширювалася та розросталася. Скоро це магічне слово-паразит вийшло за межі шкільного подвір’я на вулиці сел. То тут, то там можна було почути такі дивні фрази на кшталт: «А пішов ти в дискурс!» чи «Дискурс би тебе трафив, падло дискурсувате!» Школярі ж, взагалі, використовували його частіше, ніж усі інші слова. Дискурс на дискурсі дискурсом поганяє. Чи наш дискурс найдискурсійніший дискурс в усьому дискусійному світі дискусійних дискурсів. Горе якесь.
Тоді педагогічний колектив порадився та прийняв жорстоке рішення, аналогів якому не було з часів поширення у коридорах навчального закладу слова «гвинтівка». І вже наступного дня на кожному поверсі висіло по декілька оголошень такого змісту: «З такого-то часу на території школи заборонено вживати слово «дискурс» і похідні від нього слова та словосполучення. Порушникам загрожує двійка за поведінку в році, відрахування зі школи та служба в українській армії. Педрада». Останній аргумент так налякав учнів (учениці в переважній більшості були дівчатами вихованими і таких слів не вживали), що вже через тиждень ніхто навіть пошепки вдома під ковдрою не згадував це лихе слово.
Лишившись міцної підтримки з боку школи та її мешканців, й інші телесики потрохи перестали вживати це слово на літеру «д». Тим більше, що в телесиківській й українській мовах було ще багато цікавих незрозумілих слів, якими можна кидатися один в одного, наприклад «метросексуал», «йожеф сабо» чи «голодомор».

promo sicheslavets october 24, 2012 19:00 13
Buy for 100 tokens
Все мои тексты в этом журнале, посвященные Пути Святого Иакова. Вдруг кто-то пропустил какую-то часть или вообще не знал о том, что я пишу эту серию отчетов. El Camino de Santiago, Путь Святого Иакова День 1. Памплона – Пуэнте-ла-Рейна День 2. Пуэнте-ла-Рейна — Эстелья День 3.…

?

Log in

No account? Create an account