Шагаю по Пути


Previous Entry Share Next Entry

Телесики (продовження)



Начало http://sicheslavets.livejournal.com/94720.html
5. Телесики та Анжеліна Джолі

Непрості були стосунки невеличкого гірського народу телесиків із великою голлівудською зіркою з пухкими губами.
Дізнались телесики про існування Анжеліни несподівано. Точніше, не можна сказати, що вони дізнались про існування саме Анжеліни Джолі. Просто якось Івасько, повернувшись із-за гір, привіз із собою багацько дивовижних речей. Ці речі, чесно кажучи, вкотре вельми здивували телесиків. Так завжди буває, коли хтось привозить із-за гір щось дивовижне. Але телесики вкотре зробили вигляд, нібито все це їх абсолютно не цікавить. Так завжди буває, коли хтось привозить із-за гір щось дивовижне.
Всі воротять носом перед чужими новинками, а за тиждень привозять собі від українців такі ж самі дєвайси та лєвайси. Таким чином у телесиків відбувається поступ.
І, хоча телесики й цього разу хотіли було вдати, нібито їм немає жодної справи до того іванчиного «мотлоху» (що-що там за мотлох?), вони не могли не відмітити вголос портрет надзвичайної кралі з пухкими, наче яблука у вересні, губами.
Таке з телесиками відбувається не часто. Авжеж, бувало таке, що хтось із громади, не втримає своєї байдужості до новинок і скаже, не подумавши: «Ого!» чи «Йо!» Але такого, щоб усі разом при хозяєві портрета, а потім ще й кожен окремо, притому, не тільки в родині, коли ніхто зайвий не чує, але й на вулиці всією громадою обговорювали якусь там курву – такого в історії телесиків ще не було.
Якщо б майбутні демографи простежили змінення показників народжуваності в телесиків під час описуваних подій та через дев'ять місяців після них, то вони би помітили різке зменшення появи немовлят. Чоловіки після знайомства з «нашою кобітою» (так вони прозвали Джолі) ще кілька місяців не могли дивитися на своїх жінок, проводячи вечори в горах наодинці з думками та фантазіями. Багато, дуже багато файних телесиків не побачили світ через далеку заокеанську зірку блокбастерів.
Користь від ситуації, що склалася в тихому гірському краї першим отримав місцевий маляр Тихон, відомий насамперед тим, що бігав сусіднім селом голяка та кусав перехожих. Інших художніх досягнень за ним помічено не було.
Тихон швидко зорієнтувався в кон'юнктурі ринку та, провівши наодинці півгодини перед світлиною коханки всього телесиянства, робив не те, що б на його місці зробив будь-який чоловік-телесик, а перемалював портрет. Звичайно ж, зробив він це, наскільки вистачало майстерності.
Копії з копії були ще менш схожі на оригінал. Сьома копія, взагалі, була дуже правдоподібним портретом кривої Марти, що жила за горою та вже років з десять не мала особистих стосунків із чоловіками.
Але ці умовності в зображенні дівчини-мрії не завадили Тихону продати кількадесят своїх малюнків.
Він продав би їх ще більше. Але про нечуваний інтерес телесиків до Джолі дізнались українці та завалили сусідів великою кількістю друкованої продукції видів Анжеліни. Авжеж, не безкоштовно.
Тихон же, втративши через конкуренцію клієнтів, вирішив покінчити в житті з художніми експериментами та став першим серед телесиків матадором. Тільки і в цій справі йому не пощастило. Корова, яку він вбив на тренуванні, була єдиною коровою в селі. В сусідніх же селах його не підпустили до тварин і близько. Ще не загоїлися у тамтешніх мешканців тілесні та душевні травми від тихонових зубів та тіла.
Зараз Тихон працює в міліції. Серед телесиків це поширено – всі, хто не знаходив себе в нормальному житті, йдуть на держслужбу. Щоб не наносити шкоду.
Тим часом Анжеліна Джолі (завдяки українцям вже стало відоме її ім'я) остаточно завоювала серця чоловічої, а, інколи навіть, і жіночої частини суспільства телесиків. Жінки, ревниві й заздрісні від природи, не могли ігнорувати достоїнств опонентки й не дуже лаяли чоловіків, розуміючи їхні почуття. А реальна оцінка своїх чоловіків не давала їм приводів для ревнощів.
Та й самі чоловіки-телесики врешті-решт змірилися з недосяжністю свої мрії з пухкими губами та знову звернули увагу на своїх дружин. В першу чергу, це сталося через чутки, які невідомо яким чином долетіли до телесиків. Чутки говорили, що Анжеліна – ця кізонька з карими очима – вже одружена на якомусь безталанному акторі-невдасі. Цього їй телесики не змогли вибачити.
Якби майбутні демографи простежили б змінення показників народжуваності через дев'ять та через десять місяців після знайомства телесиків із Анжеліною Джолі, вони б побачили різкий стрибок появи немовлят на світ у другій контрольній точці. Так, завдяки пробудженому Анжеліною лібідо, світ побачили багато файних телесиків, одному з яких, навіть, судилося отримати Нобелевську Премію. Не будемо говорити, в якій саме дисципліні. Тим більш, що він сам не розповів іншим телесикам про цю високу нагороду – не хотів ставати ізгоєм.
Єдиним, хто не відрікся під впливом часу та жінок від Анжеліни, був перший анжелініанець – Івасько. Той самий, що привіз світлину дружини Бреда Піта у край телесиків. На шляху до мрії його не могли зупинити якісь там умовності на кшталт наявності чоловіка у Анжеліни та відсутності грошей у нього самого.
Івасько твердо вирішив, що завоює цю жінку, й вирушив назустріч долі та Джолі, покинувши гори, де жили телесики. Повернутися він поклявся тільки з американською пухкогубою дружиною.
Далі його сліди губляться в купі паперу та кордонів.
Але серед телесиків поширена легенда, що, нібито, за два роки після початку мандрівки Івасько опинився в Америці. Зустрівся чи ні він зі своєю мрією, телесики можуть лише догадуватися. Але майже всі впевнені, що це Іваськові вдалося. Всі ж бачили в телевізорі, як Анжеліна під час вручення їй якоїсь із нагород, заговорила по-телесиківськи. Так і сказала: "Yo, people!"

6. Про те, як телесики театральну виставу ставили

Телесики, не дивлячись на генетичну схожість із греками, жили поза межами культурного впливу Давньої Еллади. А тому вони не мали жодного уявлення про давньогрецькі театральні традиції. Та й імена Софокл й Аристофан віддавна були для телесиків лише поширеними прізвиськами їх собак.
Нічого не знали телесики і про театральні пошуки імператора Нерона. Хоча в їхній мові можна було знайти значну кількість латинізмів.
Комедія дель арте та класична опера також пройшли повз життя цього маленького народу.
А щодо Станіславського та Немировича-Данченка, так телесики їх узагалі вважали трьома людьми (були в них на це певні підстави), до того ж іще й геями (і на це також). А тому не хотіли мати нічого спільного з цими збоченцями.

Але нові часи диктують нові соціокультурні засоби самореалізації. Телесиків ця сентенція також стосується.

Уранці на Великдень ті телесики, що якимось дивом могли пересуватися вулицями, побачили низку оголошень, які були розвішані чи то не на кожному стовпі.
Оголошення інформували, що незабаром слід очікувати прем'єру першої у світі телесиків театральної вистави. А поки що її організатори запрошують до співробітництва акторів і драматургів майбутнього спектаклю.

У вказані час і місце на співбесіду прийшло не так багато людей, як на те очікували організатори.
Серед тих, хто прийшов, були двоє дівчаток підліткового віку, що мріяли стати такими, як Анжеліна, хлопець, який також мріяв стати таким, як Анжеліна, лісоруб, що багато років тому був у місті, потрапив на виставу тамтешнього театру й мріяв, щоб такі розваги були й у телесиків. Ще двадцять суворих чоловіків і жінок прийшли подивитися, що то за йолопи підбурюють народ на антисоціальщину. Побачивши винних, вони розійшлися по своїх справах...
Переглянувши кандидатів на посади акторів, організатори тяжко зітхнули та прийняли вольове рішення.
Дівчата, хоч і не мали жодних шансів стати зірками американського кінематографу, але запросто могли досягти певних висот у кінематографі німецькому. Хлопець, хоч і був шульгою, але мав помітну комедійну харизму. Лісоруб же був вище всяких похвал - знав Шекспіра напам'ять і непогано декларував вірші Антонича. Взяли до трупи всіх.
Із драматургом справи були куди гірші.
Єдиний, хто претендував на цю посаду, погано висловлював думки й узагалі не вмів писати.
Отож вакансія драматурга залишилась відкритою до кращих часів.
Та й набраних акторів не вистачало на повноцінний спектакль. Хіба що на зйомки німецького фільму. Але його ніхто знімати не збирався.

Вранці на Троїцю ті телесики, що вже прокинулись і встигли сходити в магазин, побачили вже знайомі оголошення, які висіли майже на кожному стовпі. Оголошення повідомляли, що все ще йде набір в театральну трупу першої телесиківської театральної вистави. Це стосується й драматурга, який іще досі потрібен.

Цього разу прослуховування відвідала незліченна кількість людей. Щоправда, всі вони прийшли подивитись, чи, бува, нічого не наплутали ті телесики, що приходили минулого разу. Переконавшись, що організатори вистави саме такі, якими їх описали бувалі відвідувачі кастингів, натовп розійшовся.
Залишився лише хлопець хворого виду, який гордо заявив, що хоче бути драматургом. Під час подальшої розмови з ним організатори дізналися, що хлопець знає алфавіт і писав шкільні твори лише на «відмінно». Це не могло не радувати їх. От тільки хворий вигляд, червоні очі та якась хронічна знервованість майбутнього драматурга трохи непокоїли організаторів процесу. Для самозаспокоєння вони вирішили об'єднати двох кандидатів на головну креативну посаду, сподіваючись, що вони порозуміються.
Спробувати себе на акторському поприщі ніхто більше не зважився.
Тому всі вирішили, що чотирьох акторів і двох драматургів цілком вистачає для повноцінної вистави. Принаймні, першої. А після успіху народ іще підтягнеться.
Так розпочалась робота над спектаклем.

Для початку активної роботи всіх ланок єдиного організму потрібні були сценарій, приміщення та режисер. Останні два пункти взяли на себе організатори, перший, звичайно ж, – драматурги.
Дедлайн призначили на Йвана Купалу.

Друзі-драматурги завзято взялися за роботу. Один вигадував сюжет, героїв та їх характери і записував усе це, інший ходив до магазину по каву, сосиски та «Бєломор».
Уже через тиждень після Трійці вони запропонували театральній громадськості перший варіант п'єси під пафосною назвою «Кривавий Метаболізм».
Ознайомившись із текстом, усі були дуже зворушені його змістом і дали дружню пораду авторам пити менше кави та не вживати більше сильнодіючих наркотичних речовин.
Драматурги мужньо прийняли критику та з не меншою завзятістю, ніж у перший раз, узялися за креатив.
За два тижні принесли новий перепрацьований та доповнений варіант п'єси «Кривавий Метаболізм». Оновлений твір називався «Помста аргусу».
Цього разу організатори та члени театральної групи не були такими чемними, як два тижні тому.
Якщо опустити інвективи та постійні згадки батьків і родичів обох хлопців, то авторам п'єси був даний такий наказ:
– Любі друзі! Ви дещо збентежили нас таким вільним трактуванням класичної історії Ромео і Джульєтти. Уся наша трупа була би дуже рада, якби ви, любі наші автори, до дня Івана Купали принесли на наш розгляд щось просте, без цих модних постмодерних штучок і вже зовсім не модного сюрреалізму. Якщо принесете, то честь вам і слава, якщо ні, то ми вам яйця відкрутимо, уйобкі недоношені!
На цьому й розійшлися кожен по своїх справах.
Автори засмутилися.
Усі цікаві ідеї, прийоми та форми, що були в їх творчому арсеналі, не сподобались прискіпливим театралам. Що робити далі – незрозуміло. Але працювати в тому режимі, в якому вони працювали до цього моменту, було неможливо.
Та вони знайшли вихід із цієї скрутної ситуації.
Вони вирішили розділити труд, щоб було від кожного за здібностями. Тепер хлопець, який до цього вигадував та записував, тепер просто нотував думки свого неписемного колеги, додаючи до них свої думки та втілюючи окремі фрази і слова в літературний текст. Тобто кожен зайнявся тим, що вмів.

На Купала актори й організатори стоячи аплодували новому творінню місцевих геніїв під назвою «Бидих» (наголос на другу літеру «и»).
Авжеж, усіх здивувала несподівана кінцівка, в якій вівця, страждаючи від нерозділених почуттів до чабана, вночі, поки той спав, з'їла коханого. Та й деякі музичні вставки чимось нагадували за змістом і прийомами зонги з п'єс Брехта та пісні з «Наталки-Полтавки» Котляревського... Але в цілому, особливо порівняно із «Кривавим метаболізмом» і «Помстою аргусу», «Бидих» був хоча й дещо експериментальним, але майже геніальним твором. Особливо, якщо знати, що за йолопи його створили.

Але це була не єдина приємна новина того дня. Організатори також виконали ті місії, що були покладені на них.
Спочатку вони відвели всіх, хто був задіяний у підготовці спектаклю, до старого сараю, який у перспективі повинен був стати приміщенням постійно діючого Театру телесиківської драми та комедії.
Там усе це панство вже чекав наступний сюрприз від продюсерів.
У сараї, тобто театрі, вже не терпів познайомитися з трупою режисер спектаклю. Його організатори запросили з-за гір. Хоч хтось повинен був бути професіоналом у цій шляхетній справі. А в українців як раз відомий у певних театральних колах режисер пішов зі свого колишнього театру. Хоча, подейкують, що це не він пішов, а його попросили піти. При чому, водночас і дирекція, і трупа театру, де він працював. Рідкісний випадок.

Режисер оглянув трупу, скривився, двічі плюнув собі під ноги та промовив: «Ладно! Пойдет! Начинаем работать!»
Прем'єру «Бидиха» призначили на 24 серпня.

Здавалося, ніби тепер, коли були й актори, і сценарій, і режисер, і приміщення, всі інші телесики, віддаючи належне організаторам вистави, зголосилися принаймні закрити очі на те, що діється у них під носом.
Але не все так сталося, як гадалося.
Дійсно, репетиції за наполяганням режисера відбувалися кожен день: і в будні, й у вихідні. Але за той нетривалий час, який передував прем'єрі, маленьку трупу сколихнули три великих скандали.
Першими двома були Люба та Стася.
Режисер, незважаючи на свої не зовсім чоловічі зовнішність і поведінку, встигав не тільки проводити багатогодинні репетиції, але й розважатися. Причому робив він це, як умів, не звертаючи увагу на зміну соціального та культурного оточення.
Те, за що в місті ти б опинився на першій сторінці таблоїда, у світі телесиків могло стати причиною зникнення кількох передніх зубів, а то й більш важливих для подальшого повноцінного існування органів.
Пізніше, пояснюючи свої дії, режисер із награним подивом просив продюсерів та інших членів трупи пояснити, в чому він провинив перед місцевим суспільством, що воно його так відметелило лише за двох сімнадцятирічних дівчаток. Тим більше, що він їх «почти не бил батогами».
Два дні після випадку з Любою та Стасею репетицій не було. Можливо, режисер себе дійсно погано почував. А може, він просто боявся з’явитися на людях.

Третій скандал звалився на плечі творчого колективу зовсім несподівано, коли всім здавалося, що керівник уже засвоїв урок і ніколи не припуститься подібних до Люби та Стасі помилок. І тут на тобі – Павло.
Хоча, чесно кажучи, судячи з зовнішнього вигляду та поведінки режисера, Павло був доречнішим, ніж Люба та Стася.
Після цього інциденту репетиції не відбувалися цілий тиждень. А коли відновились, то збиралася трупа лише ночами. З режисером перестали вітатися за руку навіть сценаристи.
Але, не зважаючи на всі ці негаразди, за тиждень до прем’єри вистава була майже закінчена. Залишилися лише деякі подряпини на досконалому тілі спектаклю, які треба було відполірувати, і можна було запрошувати глядачів. Тиждень часу вистачало з головою.
За два дні до 24 серпня, коли оголошення про майбутній показ спектаклю вже висіло майже на кожному стовпі, до театралів завітали гості.
Гості назвалися громадою села та попросили дозвіл на те, щоби бути присутніми на генеральній репетиції «Бидиху». Актори, драматурги та продюсери переконали незгодного режисера, що це таки громадськість і пустити її треба. Демократія ж.
Режисер голосно розповів, де саме і при яких умовах він зустрічався з цією демократією та що їй сказав при зустрічі, але скорився конституційній більшості.
Генеральна репетиція відбулася пречудово. Актори грали в такому куражі, що навіть режисер, який до цього їх інакше як «идиотами» та «бездарями» не називав, плакав, коли у фіналі всі четверо героїв у відчаї поїдали один одного.
«Громадськість» же дуже спокійно сприйняла те, що відбувалося на сцені. Дехто навіть заснув. А дехто навіть аплодував наприкінці деяких сцен, вважаючи, що це кінець вистави.
Гості всім, окрім режисера, потисли руки, попрощалися та пішли з театру.

Ранком Дня Незалежності на місці відремонтованого за два місяці під театр колишнього сараю залишилось лише кілька почорнілих колод, що ледь диміли. Актори, драматурги, продюсери та режисер так і не показаної широкому загалу вистави мовчки стояли навколо згарища своїх надій.
За два дні вони у повному складі залишили край телесиків і перебралися до найближчого міста, де почали знімати кіно, розраховане на німецького глядача.

На місці ж колишнього театру фанат «Бидиху» (один із тих, хто приходив у складі громадськості на генеральну репетицію) відшукав кілька обгорілих аркушів із текстом п'єси. Щоправда, він не пам'ятав, щоб деякі моменти з того, що йому вдалось розібрати, були на передпрем'єрному показі. Скоріше за все, це були ті сцени, що були вирізані з трьохгодинної вистави чи взагалі залишилися від «Кривавого метаболізму» та «Помсти аргусу».
Фанат ретельно зберіг свою знахідку, і, завдяки цій героїчній людині, вона залишилася для історії.

«Кривавий метаболізм», «Помста аргусу», «Бидих» (уривки)

Тросм. Кру!
Кру. Метан, моро!
Тросм. Пропі. Тпр ин бікен.
Стип. Цяпт о гім щите вімит.
Тросм. Ніпіц моро кан.
Кру. Иииииииииг.
Перша дівчина (співає).
Чом ти не прийшов,
Як місяць зійшов?
Я ж тебе чекала…
Хлопець. Ти не повіриш! Тут таке діло! Їду я трасою, а тут із-за рогу – бидих! – вилітає зелений кроль. Ого! – Думаю, я. – Оце…
… Пимарі нотен ол! Ууууу! Зіми.
Кру. Ов-ва. Еик моро кан. Ніпиц. Панифунда о екат, екат дол хтиванчусіг.
Стип. Оййо.
Шевченко заходить із рушницею в українську хату. Він бачить у куті портрет Шевченка в рушниках, тричі хреститься і лише після цього звертає увагу на тих, хто сидить у кімнаті.
Там сидять Генерал Шухевич (у костюмі майора) та Жінка з косою (в костюмі жінки з косою) та п'ють горілку.
Шевченко. Бабко, курки, яйця, млеко! Швидко! Швидко! Партизанен не бачен?
Зрозумівши, що ніхто не панімаєт його української, Шевченко кусає жінку з косою у шию та п’є її кров. Шухевич відчуває, що треба тікати, й намагається втікти. Шевченко, не відриваючись від справ, стріляє з рушниці в генерала у костюмі майора.
Жінка з косою (хрипло). О Боже! Він вбив Шухевича!
Шухевич (помираючи). Сволота!
Хлопець (потягуюсь на нарах). Усе, я піду. Вже труби заводу Петровського загуділи. Ранок настав.
Жінка-полісмен. Ні, милий мій, залишись ще хоча б на півгодинки! То не завод Петровського, то лише завод Карла Лібкнехта. А він знаходиться на Лівому Березі, їхати до нього далеко, тому його труби гудуть на півгодини раніше, ніж Петровського.
Хлопець, одягаючись. Не обманюй мене та себе, жінко! Що ж я, по-твоєму, не відрізню Петровку від Карла Лібкнехта? Петровка гудить у ноті ля, а Карла Лібкнехта у ноті…
…блууп…
Кру. Амінь!

7. Карта телесиківського метро

29.61 КБ

8. Телесики та Бог

Попри те, що тема існування телесиків як таких не дуже турбує світові наукові, громадські та науково-популярні спільноти, але ж один аспект існування цієї нації давно не дає спокійно спати кращим науковцям планети.
Релігійні переконання телесиків настільки розвинуті й одночасно незвичні для всього іншого цивілізованого та нецивілізованого світу, що не один десяток наукових співробітників різного рангу намагався написати наукові роботи на цю тему. Щоправда, жодна з цих робіт так і не була опублікована хоча б у якомусь виданні. Навіть у жовтих газетах країн Мексиканського заливу. І справа тут не в науковому невігластві дослідників чи упередженості або прискіпливості редакторів. Просто жоден із науковців, що хотіли розкрити науковій, громадській чи науково-популярній спільноті чарівний світ релігійності телесиків, не дожив не тільки до виходу друком, але й до закінчення власних польових або кабінетних досліджень.
Першим із європейських наукових авторитетів, хто зацікавився космогонією телесиків, був німець Отто фон Шульц, що навідався у гори в 13 столітті. Він кілька разів відвідав релігійні свята місцевих племен і був настільки приголомшений побаченим, що тричі плюнув на свій членський квиток клубу Тевтонських лицарів і хотів було відправитися додому нести світ телесиянства темним католикам. Він навіть узяв собі місцеве ім'я – Iwan (на честь Відомо-Кого). Але всім його планам завадило стихійне лихо, яке знесло кілька дахів з осель телесиків і самого Івана фон Шульца. Тіло його не знайшли. І не шукали.
Фон Шульц був першим, але далеко не останнім із тих іноземців, які, ознайомившись з вірою телесиків, готові були нести її у світ. Участь усіх цих людей була різною за формою, але однаковою за змістом. Смерть чекала на тих, хто мав намір винести за гори те, що було народжено в горах. Щоб не перераховувати чисельний список імен цих нездар, ми просто приведемо цікаву красномовну статистику.
З тих часів, коли перші іноземці з'явилися на телесиківських теренах, сімдесят одна людина з них загинула від удару блискавки, сорок три людини потонуло в мілесенькому гірському струмку, що тече долиною, п'ятьох з'їли вовки, трьох бродячі собаки та одного корова. Двоє гостей загинули із різницею в двісті чотирнадцять років від копирсання в носі. Перший – у власному в носі, другий – у чужому. Для порівняння треба сказати, що за цей же час блискавка вбила лише трьох телесиків.
Із гордим крокуванням Землею технічного поступу список смертей, якими гинули дослідники телесиківського Бога, значно розширився.
Голландський ентомолог Гуго ван Ніхтенбук загинув від удару струмом при спробі ввімкнути свій сачок для ловлі метеликів у розетку. Нащо він це робив, наразі невідомо. Але кажуть, що поліція знайшла на столі в кімнаті готелю, де все це відбулося, рукопис статті «Lepidoptera в священних книгах народу телесиків».
Росіянин професор Анатолій Фомєнков був знайдений із калькулятором в горлі. Учні науковця, що бачили його останніми, розповіли, що на калькуляторі він намагався вирахувати дату народження Ісуса в телесиківському селі.
Згадані вище факти смертей кращих наукових розумів планети – це не поодинокі випадковості. Десятки, а то й сотні науковців загинули, намагаючись розповісти світові правду.
Схоже на те, що якісь вищі сили (про це попереду) не хочуть, щоби світ дізнався про їх існування, та знищують кожного, хто збирається розповсюдити інформацію про них.
Погіршує ситуацію те, що кожен новий науковець, ставши володарем інформації про релігійні погляди телесиків, зтикається з тим, що не може ніде в літературі знайти посилання на цю тему. Переконавшись в унікальності знань, що потрапили їй у руки, людина в своїй науковій роботі намагається розкрити тему якомога ширше та глибше. Це й губить її. Жодна з таких праць не була закінчена. Смерті, смерті, смерті... – ось те, що супроводжує народ телесиків у часи всієї його кривавої історії.
Але не можна більше мовчати. Не можна терпіти. Настав час, аби розказати все про цих неписемних сектантів та їх ненажерливого бо..

  • 1
okey4ever December 18th, 2007
ой, як файно! буде шо почитати у вільний час :)

  • 1
?

Log in

No account? Create an account