Шагаю по Пути


Previous Entry Share Next Entry

БУТИ ЯК КІНГ

Дяк Явасу за ідею оповідання :)

«Шановний Максиме!
Наш редактор переглянув синопсис Вашого роману та першу його главу, що ви додали до свого листа. Змушені відмовити Вам через низьку літературну якість надісланого Вами тексту. Сподіваємося на подальшу співпрацю. Але наразі ця співпраця неможлива.
З повагою,
Видавництво «Коментарій»



Максим не міг повірити своїм очам. Знову, знову цей видавець відмовляє йому у публікації його книги. Знову ця відмовка - «через низьку літературну якість надісланого Вами тексту». Та за кого він себе має?!

Максим вважав себе письменником. Він писав багато оповідань, деякі з котрих час від часу з’являлися на сторінках того чи іншого альманаху чи літературного часопису. Це було вдосталь для того, аби ходити на літературні тусовки та представлятися там письменником.
Приблизно раз на рік Максим розроджувався свіжим романом. Після закінчення роботи над кожним з них він розсилав частки рукопису до різних видавництв. І ще жодного разу не отримав від якогось з них згоду на публікацію твору. Зазвичай видавництва, взагалі, не відповідали на його листи. Були такі, що писали щось на кшталт: «Нажаль, наш редакційний портфель забитий на два роки вперед. Але ми, може, переглянемо Ваш рукопис у майбутньому». Така відмова хоч лізла у якісь рамки, залишаючи крихту надії на публікацію романів.
Але ж було одне мерзенне видавництво (не найбільше, але й не найменше в країні), що стандартно відмовляло Максимові, обґрунтовуючи відмову формулюванням «через низьку літературну якість тексту».
Це дуже бісило Максима. Себе він вважав талановитим автором. А регулярні публікації в літературних альманахах та одна, кілька років тому, номінація на національному конкурсі романів, нібито підтверджували цю його впевненість.
І тут такі удари по його авторській самоповазі. Через низьку літературну якість тексту. Та що цей редактор, взагалі, розуміє у літературі? Це видавництво «Коментарій» з року в рік видає якісь незрозумілі книжки, які майже ніхто не купує. І це не дивно! Вони ж відмовляють кращим авторам, а друкують якихось посередніх нездар!
Максим після кожної такої відмови згадував Стівена Кінга. Скільки йому років було, коли видавництво надрукувало його перший роман? Двадцять сім? А скільки до цього моменту було відмов? Сотні? Тисячі?
Максиму було вже тридцять. Свій план на життя, який він склав ще років у п'ятнадцять, повністю розвалився. Згідно із цим планом, до тридцяти він повинен був вже бути відомим письменником з щонайменше п’ятьма популярними серед читацької аудиторії романами.
П’ять романів, наразі, у нього було. Але жодний з них не був надрукований у якомусь, бодай, найнесерйознішому видавництві.
Повний крах.
З яким натхненням, з яким літературним запалом він працював над своїм останнім романом. Упорався за два місці. Нічим іншим не займався, окрім творчості в ці дні. І що з того? Чергова відмова через низьку літературну якість тексту. Тьфу!
Олександр Довженко у тридцять зрозумів, що нічого в житті не досяг. І тому повністю змінив поле діяльності, ставши режисером. Треба було і Максимові починати думати над змінами. Не можна ж вічно писати у стіл, сподіваючись на посмертне визнання.
Пора вже зі спокійною душею ставати, наприклад, квітникарем. Теж яка-не-яка творча професія.

А все через цього недолугого видавця, у якого зовсім не має літературного смаку. Видає якусь малоцікаву гидотну! Тьфу на нього!
Та якщо йому надіслати навіть найгеніальніший твір, він також відмовить авторові з формулюванням «через низьку літературну якість тексту».
Під час таких роздумів Максимові здавалося, ніби він добре розуміє раннього Кінга, якому видавництва відмовляли одне за одним. Які схожі долі.
Та якщо Кінг надіслав би свій роман у цей триклятий «Коментарій», йому би теж відмовили!

Максим скачав з інету один з ранніх романів Кінга під назвою «Довга прогулянка». Змінив цю назву на «Гра на виживання», зробив українськими імена персонажів, місце дії та деякі реалії. Весь цей процес зайняв у нього два дні. Перехрестившись, Максим розіслав те, що вийшло, за електронною адресою видавництва «Коментарій». Побачимо, чи відмовлять йому там й цього разу?

Спалося йому погано. Максиму снилося, ніби Кінг дізнався про його вчинок, спіймав його на виході з супермаркету, заточив десь у підвалі та почав його їсти. Старий Стівен відрізав від нього маленькі шматки, смажив їх тут же на пательні та із насолодою їв, приговорюючи щось на кшталт: «І так буде з кожним!»

Максим прокинувся на світанку у холодному поті. Дарма він це затіяв. Що за дурна ідея – відіслати видавцям роман Кінга? Це ж класика світової літератури! Її усі знають! Мало того, що йому, авжеж, відмовлять. Так тепер його, взагалі, ніхто всерйоз сприймати не буде. Ніхто ніколи, взагалі, не видасть його твори. Ганьба не все життя.
Але Максим одразу ж згадав, що й зараз за його творами немає черги з видавництв. І не велика втрата буде, якщо його підлог викриється. Втрачати було нічого.
Він ще раз переконався у тому, що з його тілом все нормально – жоден клаптик не відсутній, і після цього спокійно заснув. Йому наснилася гола дівчина, щоправда, у товстих кінговських окулярах.

Зранку Максим перевірив поштову скриньку, але нічого корисного там не знайшов, лише кілька повідомлень про коментарії у блозі та з десяток спам-листів. Не було там нічого цікавого і наступного дня. І наступного…
А от на четвертий день після того, як Максим розіслав свою «Гру на виживання» у видавництво, він отримав короткого, але найважливішого в житті листа:

«Максиме!
Хочемо повідомити Вам, що Ваш роман «Гра на виживання» вельми зацікавив наше Видавництво. Вітаємо!
Надішліть, будь ласка, решту твору на цю адресу. Додайте до тексту Вашу адресу та інші контакти. Наші редактори зв’яжуться з Вами щодо варіантів співробітництва.
З повагою,
Видавництво «Коментарій»


Максим стрибав кімнатою, наче навіжений. Так! Так! Так! Видавництво зацікавилось його твором. Точніше, авжеж, не його твором. Але ж і він має деяке відношення до цього.
Але… Вони що там, дурні чи шо? Вони що, книжок не читають? Це ж Кінг! Це ж сучасна класика! Його ж всі ще зі шкільних лав напам’ять знають!
Добре подумавши, Максим все ж таки відправив на адресу видавництва «Коментарій» решту роману. Було цікаво, чим це закінчиться.

Часто Максиму здавалося, ніби світ навколо збожеволів. За два місці було продано тридцять тисяч примірників його роману «Гра на виживання». Неабияке досягнення для книжкового ринку цієї країни. Кажуть, в сучасній її історії такого ще не було.
Видавництво молилося на Максима. Воно щотижня відправляло у друк додаткові наклади книги. І щотижня він отримував якусь копійочку з цього. Це було не так вже й багато грошей (письменники тут, взагалі, не отримують нечувані гонорари). Але у видавництві казали, що при виданні наступних книг все буде інакше. Тоді, може, й машину купить.
Найприємніше у тому, щоби бути письменником, було, виявляється, зовсім не те, що твоє ім’я стоїть на обкладинці книги. Найприємнішою була увага, яка зненацька звалилася на його голову.
Коли йому за кілька днів після початку продажів книги зателефонували «з телебачення» та запросили «на ефір», Максим спочатку просто не повірив у реальність подій. Він думав, що його розігрує хтось зі знайомих. Покидьки! Але на тому кінці дроту його настирливо запевняли у тому, що це, дійсно, телебачення, і що його, дійсно, чекають у студії, Максим навіть на мить повірив у це.
До останнього він думав, що прийде зараз на телеканал, а його там немає у списках запрошених. Але, коли він сказав охоронцю на вході своє прізвище, той зробив спробу посміхнутися та розповів, як новосталому письменнику пройти до студії.
Відтоді він з’являвся у ефірі телеканалів або на шпальтах газет ледь не щодня.
І ледь не щодня Максим сильно себе щипав, аби нарешті прокинутися. Але сон про розвіювався. Все було насправді. Світ, дійсно, увесь збожеволів. І Максим був єдиним острівцем здорового глузду у ньому.
Особливо його бісили книжкові критики. Вони в один голос хвалили «Гру на виживання» та авторитетно стверджували, що «в Україні з’явився свій Стівен Кінг». Коли Максим прочитав цю сентенцію вперше, він зрозумів: нарешті хтось виявив його фальсифікацію. Та ба! Ця фраза про Кінга стала рефреном усіх критичних статей про його творчість. І це, здається, був не стьоб, а реальні думки критиків.

За кілька місяців видавництво зажадало від нього нового роману. Згідно з контрактом, у рік він повинен був здавати на гора три книжки (байдуже, романи це чи збірки оповідань). Нарешті Максим міг повноцінно втілити свою мрію!
Ці місяці, що минули після підписання контракту з видавництвом, він не просто опочивав на лаврах. Максим вів серйозну роботу над своїми власними романами, які написав до того. Він редагував їх, переписував, доповнював. Настав їх час! Нарешті світ прочитає справжню його творчість!
Але, чим ближче була дата здачі роману до видавництва, тим більші сумніви оволодівали ним. Чи, дійсно, його творчість така добра, як він думає про це? Чому ж тоді видавництва відмовили йому у виданні справжніх його романів, але миттєво погодилися на переробку Кінга? Може, Кінг – це, дійсно, справній майстер. А він… Він – ніхто. Жалюгідний графоман…
Врешті-решт, коли прийшов час відправляти своє нове дітище видавництву, Максим надіслав їм перероблений варіант роману Кінга «Мертва Зона» від назвою «Ясновидець».
Як і минулого разу, ніхто не запідозрив його у плагіаті.

Книжка вийшла первинним накладом у п’ятдесят тисяч примірників. Новий рекорд України!
За гроші від цього твору Максим купив собі не тільки машину, але й зробив перший внесок за квартиру. Викупив же він це житло за гроші, що отримав від третьої їхньої спільної з Кінгом книги.

Писати він перестав. Яка може бути творчість, якщо гроші самі ллються в кишені? А у Кінга ще так багато книг!
От тільки із зором щось… Ну що ж! Взявся обкрадати Кінга, треба й розділити з ним частину його долі. Закони карми.

  • 1
volys July 10th, 2009
зачод!

krasnograd July 10th, 2009
понравилось:)

yasya_forever July 11th, 2009
вот чувствуется, что твой родной язык - русский.
Один из примеров: "Яка може бути творчість, якщо гроші самі ллються в кишені?"
По-русски мы говорим: "Деньги бегут в карманы". А по-украински "Гроші ллються до кишень".

И ещё мне не понравилось, что у тебя весь рассказ в прошедшем времени и в сухой повествовательной форме. Иногда хочется приём "репортажного повествования". То есть в теперешнем времени, как будто бы "вот-вот оно сейчас происходит! а что же будет дальше??" Нет какой-то динамики, живости. Хоть бы прямую речь вставил кое-где)

Принимай этот комментарий не в обиду, а как пожелания читателей;)

sicheslavets July 11th, 2009
Спасибо за справедливую критику :)

klim_ov_ich July 11th, 2009
постмодерновенько...

мені дуже сподобалося. Ти дійсно замутив вже 5 романів чи лише 2-3?

sicheslavets July 11th, 2009
1 :)
Але ж мені й не 30 ще :)
І Кінга я не люблю :)

klim_ov_ich July 11th, 2009
:=)

the_norb July 12th, 2009
маю хауваження до виконання, але сам підхід, та і текст загалом - зарах.
принаймні, не шкодую, що витратив час на прочитання(:
ну і в-во "коментарій", гг, +1

sicheslavets July 12th, 2009
У першому варіанті тексту фігурували ще й видавництва "Поріо" та "Лорелея". :)
А які зауваження до виконання?

the_norb July 12th, 2009
будуть. вичавлю їх, як іще раз прочитаю, бо впродовж читання не виписав. отримаєш обіцяне(;

raelka July 12th, 2009
Почему-то вспомнилось:
"...Ночью мне приснился Афанасий Фет,
Бьющий Иван Семеныча Баркова..."

Улыбнуло :) А вообще - лучше не увлекаться. Кинг, знаете ли, - это не только плохое зрение, а и куча всякой неприятной хренотени. Твой персонаж готов к этому?

sicheslavets July 12th, 2009
Я, к примеру, вообще, Кинга не люблю. Считаю его беллетристом :)
А вот персонаж, вполне возможно, и готов разделить со своим любимым писателем все тяготы.

raelka July 12th, 2009
Не матюкайся страшными словами :)))
А персонаж - маньяк. Пусть готовится к автокатастрофам и др. Хотя вот наверняка с кем повезло С.К. - это с женой. Максим женат? ;)

sicheslavets July 13th, 2009
А ты выложи галерею портретов тех, кто тебя навещал :)

  • 1
?

Log in

No account? Create an account