Шагаю по Пути


Previous Entry Share Next Entry

Тиждень. Частина 1. Понеділок.

Понеділок не любив свою роботу. Як би він не старався, як би не намагався працювати сумлінно та продуктивно, все марно. Його ненавиділи. Ненавиділи саме за те, ким він був. А був він понеділком. Робота ця важка і, що найсумніше, без жодних кар’єрних перспектив.
Ніколи не бувало такого за всі ті роки, що він працював на цій посаді, щоби день пройшов без якихось неприємних несподіванок, форс-мажорів. Світ ніби божеволів саме в ті дні, коли Понеділок приступав до своїх обов’язків. Пожежі, повені, автокатастрофи, падіння ринків, лихоманки, закриття ресторанів «МакДональдс» тощо – все це чомусь відбувалося саме під час його чатувань. І все це лягало саме на його ще не зовсім тверді після вихідних плечі.
Понеділок часто подумував над тим, аби звільнитися і пожити трохи для себе. Але він був первенцем у родині, і сімейні обов’язки змушували його бути годувальником, стрижнем своєї ланки суспільства. А ланка ця дедалі збільшувалася. І, що прикро, навіть рідні його недолюблювали. Напевно, це робота на нього так вплинула, але в житті Понеділок був не надто приємним хлопцем – похмурим, повільним, хворобливим.
От і цього разу на роботу він прийшов с таким виглядом, ніби вчора йому було дуже добре. Тобто вся його зовнішність кричала про те, що всередині йому дуже зле. Дуже.
Колеги лише краєм ока подивились на Понеділка, посміхнулись, і знову відвели очі від нього. Всі вони були абсолютно впевнені, що ця людина п’є. Причому, так п’є, як їм самим ніколи не вдасться: вони були обмеженими і сірими – будні – що взяти. І сірість ця пронизувала їх наскрізь, була головним чинником життя. Будні були не здатні на вчинки. І тому глибоко в середині своїх сірих душеньок, заздрили Понеділку за те, що він, як вони думали, мав якесь життя. Нехай, і алкогольне.
Понеділок, не зважаючи на свій великий професійний досвід, кожного ранку сподівався, що бодай цей день буде не таким, як всі інші – буде нормальним. Тобто не в сенсі його особистої норми. А в сенсі норми, як розуміють її інші дні. Без надзвичайних випадків на дорогах, вивержень вулканів, викрадень інопланетянами людей і, дай Боже, без відключень родильних будинків від електроенергії. Хоча на останнє можна було й не сподіватися.
І перші п’ять хвилин робочого дня Понеділку здавалося, ніби його мольби дійшли до адресата. У поштовій скриньці не було жодного листа. Телефон мовчав.
Він настільки повірив у те, що нині буде день розрядки, що навіть чай собі заварити вирішив. Але не встиг він вийти з чайником за водою, як заголосив телефон. Причому, синій телефон. Внутрішній зв’язок. Телефонує Сам. Певно, щось зовсім недобре буде сьогодні. А такі шанси були!
Начальник не обтяжував себе пошуком літературних відповідників тих слів, якими він зазвичай говорив. Понеділок ніяк не міг звикнути до цих професійних інвектив шефа й це змушувало його ще більше ненавидіти свою роботу.
Генеральний говорив довгими, вигадливими фразами з великою кількістю епітетів. Він повідомив, що якась астрономічна зараза, замість того, аби бухати собі спокійненько та жалітися іншим на невдале життя та мізерну зарплатню, відкрила якусь нову комету, яка невідомо звідки взялася («винуватці отримають своє») і протягом кількох днів наблизиться до Землі так близько, що її можна буде побачити неозброєним оком. А це, як і минулого разу, обернеться епідеміями, масовою істерією та колективними самогубствами. А тому Понеділку треба негайно вжити заходи щодо запобігання цього божевілля. Негайно! Інформація вже потрапила у пресу!
Сталося найгірше з того, що могло статися. Понеділок аж до найглибших закутків своєї душі ненавидів комети. Для кого як, але особисто для нього ці швидкоплинні небесні явища несли суцільні нещастя. У дні найбільшого наближення комети до планети на Землі наступав парад усіх можливих маргіналів. Звідкись вилазили десятки тоталітарних сект, які, як виявлялося, ще десять-п'ятнадцять-двадцять років тому попереджали людство про цей день. І зараз, коли їхні пророцтва здійснювалися, ці секти, замість того, аби на радощах зайнятися оргією, одна за одною зникали з обличчя планети, погіршуючи правоохоронним органам статистику по смертельних випадках. Але, якби ж то тільки це. У Дні Комети чому падали ринки, покращувалася ерекція у маніяків, проходили припадки у пацієнтів буйних відділень, спливала черевом догори риба у Каховському водосховищі, їстівні раніше гриби нападали на грибників, скисав солод на пивзаводах, таргани залишали міста, українські тенісисти вигравали серйозні тенісні змагання. Тобто, Понеділку було, за що не любити комети!
Не встиг він покласти слухавку, як у віконці поштового клієнта з’явилося повідомлення про новий лист. До листа була додана стаття з газети «Наше Місто». Понеділок знав це дніпропетровське видання. Знав і ненавидів. Цей жовтий бюлетень для нього став синонімом головного болю. У «Нашому Місті» раз за разом друкувалися якісь божевільні, збочені матеріали про всілякі негаразди масштабів від місцевого до світового. Хтось із тамтешніх журналістів, якщо не всі разом, продав душу Дияволу заради того, аби постійно бути попереду хвилі інформації про замовні вбивства, політичні змови і останні рішення та вчинки міської влади.
От і цього разу «Наше Місто» не втратило хватки. Газета першою у всьому світі оприлюднила інформацію про майбутнє прибуття космічної гості.

Газета «Наше Місто»
27 жовтня 2008 р.
«Рівняння на небо»


Дніпропетровський Планетарій, не дивлячись на негідне академічного закладу фінансування, не припиняє радувати городян і гостей нашого промислового міста новими програмами та відкриттями.
Так нещодавно астрономами нашого місцевого зоряного палацу було зроблене феноменальне відкриття. Працівники Планетарію, налаштовуючи тільки-но відремонтований телескоп, відкрили досі невідому комету, яка стрімко наближається до Землі та всього за кілька днів буде видна неозброєним оком. Очікується, що пік наближення комети до нашої планети прийдеться на цю неділю – 2 листопада.
Комета названа на честь її відкривача – Івана Олексійовича Корюшко.

Астроном Іван Олексійович Корюшко:
- Це дуже важлива в моєму житті подія. Ніколи до цього я не відкривав власних комет. І тут воно так несподівано сталося. Налаштовував телескоп, побачив якусь нову зірку у сузір’ї Кассіопеї. Думав, супутник чи дефект лінзи. Але ні, комета. Добре, що ми святкувати почали вже після того, як відправили інформацію про неї у міжнародну комісію. Інакше назвали б її не честь якого-небудь японця. У них там зараз багато людей астрономією займається. Як не день, то нова комета. Але в них вони маленькі. Не те, що наша – українська.


Понеділок сплюнув і прийнявся за роботу. Справа була серйозна.
По-перше, треба було заспокоїти населення. Поки ЗМІ не встигли повідомити решті світу про надзвичайну подію, яку всім подарує небо в неділю, необхідно було приймати контрміри. Для початку, через власні канали розіслати у всі світові інформаційні агенції низку вивірених текстів, ніби «нічого особливого», «у дев’яносто п’ятому комета була набагато більшою», «кілька разів на рік, але не всі можна побачити», «комети – це такі глиби льоду», «у Миколаївському зоопарку поповнення у родині крокодилів».
Працював без обіду – не було часу. Часові пояси змінялися один за одним. Люди просипалися, читали свіжі газети та несвіжий Інтернет, дізнавалися про комету й з’їжджали з глузду. Європейці у переважній своїй більшості більш-менш спокійно ставилися до комети. Освічені, обізнані люди. Лише в Україні та Ліхтенштейні були проблеми. Різні гілки української влади, отримавши повідомлення про майбутнє небесне шоу, поспішили повідомити населенню про свою власну участь у цій визначній для всього українського народу події, що знаменує настання нової ери в історії Держави. Ери здобутків і невпинного росту, злагоди та стабільності. Ніби у підтвердження останнього пункту, ці гілки почали між собою битися за те, хто з них має більші заслуги у сфері добросусідських відношень із кометою. Поки можновладці билися, опозиція на всю потужність підконтрольних їй ЗМІ робила заяви про шкідливість комети для економіки України та безвідповідальність влади, що воює сама з собою, замість того, аби вчиняти якісь антикризисні міри напередодні прибуття космічної гості. В цілому, ця політична криза не надто відрізнялася від інших політичних криз у цій державі, до яких Понеділок звик і вже не кидався розрулювати їх, як це було, коли він був ще зовсім новачком у своїй справі. У Ліхтенштейні ситуація була куди гірша. Продавець тамтешнього супермаркету, єдиного у країні, так зачитався новинами про комету, що не встиг вчасно відкрити свій заклад. Населення князівства прийнявши це за признак кризи, до якої довів державу нездара-монарх, ще до початку робочого дня зібралося біля замку у Вадуці та швиденько, аби встигнути на роботу, скинуло князя. Князівство в один день перетворилося на республіку. А супермаркет так і не відкрився. Його тепер вже колишнього продавця призначили Президентом Ліхтенштейну, й він приступив до своїх владних обов’язків рівно о дев’ятій ранку. Встиг.
Понеділок печально покрутив головою. Складне становище. Революція революцією, а їсти людям треба. Один телефонний дзвінок, і колишній ліхтенштейнський князь стає продавцем супермаркету. Адже хтось повинен виконувати цю працю.
В інших регіонах ставлення до комети були різними. Сполучені Штати Америки, взагалі, не відреагували на новини про комету, південноамериканські країни проголосили про позачергові карнавали, Китай почав робити сувеніри: пластмасові комети різних розмірів та футболки із надписами «Я пережив комету Корюшко» (п’ятдесят три мови світу, на сорока з яких надпис із помилкою) та «Китай – батьківщина Комети Корюшко» (китайська мова).
Зовсім погано було з Африкою. Хоч там переважна більшість людей, взагалі, не дізналася про майбутнє явлення комети, але це не заважило проявитися черговій хвилі напруги по всьому континенту. Загострився, здавалося, затихлий прикордонний конфлікт між Єгиптом і Суданом. Ефіопія вирішили силовим методом повернути собі Еритрею. Джибуті розпалася на кілька незалежних міст-держав. Сомалі, навпаки, об’єдналося у єдину країну. Щоправда, лише на чотири години. Але це був своєрідний рекорд – минулого разу було дві з половиною. ПАР проголосила себе островом. Озеро Чад несподівано стало солоним. Лесото проголосило війну Мозамбіку, Марокко – Алжиру, Кенія – Гамбії, хоч останні дві країни й не мали спільних кордонів, як і претензій одна до одної. Понеділок тримався за голову, намагаючись зрозуміти що до чого на цьому континенті. Врешті-решт він сплюнув і закрив карту світу. Нехай самі розбираються один з одним.
У електронній поштовій скрині було кілька десятків непрочитаних листів. На столі лежала купа необробленої документації. Але Понеділок йшов додому: «Завтра, все завтра!»

  • 1
petrowsky October 24th, 2008
зачетно.
про другие дни недели будет?)

sicheslavets October 24th, 2008
Конечно

ex_lexei_ru October 26th, 2008
Я тебя как один из первоисточников зафрендил :-)
Да украинский буду учить. До чего ж язык позитивный.

(Anonymous) November 4th, 2008
здорово.. про украинских тенесистов и несвежий интернет порадовало : )

dm.gnedash

  • 1
?

Log in

No account? Create an account